В волоссі верб заплуталася осінь
А в озері на дні шматочок неба
І місяць-серп в бавовняній сорочці
Із чистих хмар блукає крізь дерева…
О моя втома, як лиха прикмета
Журба до мене хоче пригорнутись
Блукать в душі простудженої нетрях
В її лісах спіткнутися й забутись…
Я закриваю очі щоб незчутись
Коли на плечі знову впаде небо
І сни втечуть від мене щоб не збутись
Й не нагадають більше вже про себе
В волоссі верб заплуталася осінь
Неначе казка, наче самобутність
І місяць серп в бавовняній сорочці
Засвідчує мені мою присутність
(Ольга Мороз-Кміт, зі збірки "Сон номер дев'ять)
