Побудь тепер сама з собою —
Без зайвих слів, без ланцюгів.
Зніми з обличчя втоми зброю,
Пливи до власних берегів.
Жіноча доля — наче книга з вітру:
То ніжний штиль, то грім у рядках.
Вона бурлить — мов океан без міри,
Та мовчить — в обірваних думках.
Вона — і світло, й ніч глибока,
І голос, що мовчить в юрбі,
І дім — без дому, і дорога,
І втома, схована в собі.
І час потрібен — не для втечі,
А щоб зцілитися в душі.
Побути, ніби з другом, ввечері
У пледі — з мріями на самоті.
Сиди собі — біля каміну
Чи просто десь біля вікна...
Налий вина собі у келих —
І випий за життя до дна.
Побудь сама, хоч не самотня —
Ти з тишею давно на "ти".
І в цій годині — найкоротшій —
Знову досягай своєї мети.
