Під тихим дощем лагідним,
У листі живуть спогади:
І зорями, і каштанами,
І ріками, і порогами.
Лиш тут, у кутку затишнім,
І піснею, і розрадою,
Не стали вони затінком,
Чи кпином, а чи розвагою.
П’янкі весняні любощі,
У зіллі-розмай вгадані.
Не буду тобі я згубою,
Не стану важким каменем.
Лиш квіткою «незабудь-мене»,
Думками лови ластівку.
У рідній душі вірою,
Сердечну розмову ласкою.
І я собі, мов те сонечко,
Під тихим дощем радості,
Сховаюсь у казці спомином,
Молитвою та без ладану.
Прекрасне поєднання квітки і почуттів! 
