Вперто не вірила жінка в погане,
На співчутливі слова не зважала.
Може контузія, мо важка рана...
Про незворотнє думки відганяла.
Жодного обміну не пропускала,
Кожного разу плекала надію.
Хоч сподівань було в родичів мало,
Знала, що не сподіватись не сміє.
За стільки часу зневіритись можна —
Це не про неї та це не про нього...
Так у чеканні стрічала день кожний,
Вперто про зустріч молилася Богу.
Чудовий обнадійливий твір! 
