Колись мене й тебе не стане,
Ніхто не знатиме, хто ми.
Густе зело поміж хрестами
Зросте до сонця вишини.
А ми ж були! А ми ж творили!
А ми ж кохали! Ми ж жили!
Як пам'ять ми оце згубили?
І чи ще можна віднайти?
Твоє й моє поміж чужими,
Усе довкола - чужина,
У снах червоний кущ калини
Знов нахилився до вікна.
У снах зрина батьківська хата,
Храми, Великдень і Різдво.
Родини за столом багато,
Якої наче й не було...
Чи зариплять колись у хаті двері?
А через комин попливе хмарками дим?
Майнуло все життя на чорно-білому папері,
Забуто спогади покинутих світлин.
