Вона така висока і красива,
Травневим листям ніжно шелестить.
... Туркоче голуб, а голубка сива
Схиляється до нього і мовчить.
Давно цю липу посадила мати,
Як виглядала із доріг дітей,
Тепер гілля могутнє - вище хати ,
Надійний сторож замкнутих дверей.
Мов - господиня ненадовго вийшла,
Та й зупинилась на краю села.
А під вікном цвіте розкішна вишня,
І стежечка рум'янком поросла.
Все, як колись, але якесь все інше,
І верби, і криниця, і село.
Усе - моє, та на душі невтішно,
Ніколи вже не буде, як було.
Бо все іде, міняється, минає,
Пливе рікою в океани час.
Тому цінуймо тих, хто виглядає,
Хто пам'ятає і чекає нас.
