Доля жіноча – не цукор, не мед,
Тут дім і робота, в яких профі й експерт.
І зранку до ночі – в турботах спринт,
І тільки у серці – спокійний флінт.
В очах – не легкість, а хатні справи,
Немає часу навіть випити кави...
Зі шваброю – як з мечем на війну,
Бо чиста підлога – то мир у сім'ю.
Тягарі – не лише на душі, а й у пакунках,
Тягне три сумки та іще подарунки,
На плечах – цілий світ, і трохи шерсті,
Бо вдома пухнаста киця об неї треться...
Героїня? Ще б пак! Із манікюром!
Скаже: «Все добре!» – хоч в душі увертюра.
Не всі розуміють, не всі бачать суть –
Як болем загартовані крила ростуть.
Сила її – в погляді, в сміху крізь сльози,
У здатності зібратись, коли на душі морози.
Бо доля жіноча – не легка доріжка,
Але й не сумна – бо з гумором, трішки!
Вона – диригент у сімейному залі,
Планує бюджети і свята в запалі.
І знає усе, навіть в темряві ночі –
Бо жінка все бачить, іще й поза очі!
Її суперсила – все зробити у танці,
І знижки знайти, і не зійти з дистанції.
Вона і в халаті – пише дисертацію,
Упевнена, сильна, з почуттям фрустрації.
І звіти напише, й пироги напече,
Ще й сміється, коли вже тріщить плече.
Бо в гуморі – зброя, у сміху – броня,
Жіноча доля – комедійне життя!
