Зродилась думка. Виросла у тверді
Знімілих шрамів, задавнілих саден.
Слова на ній брунькуються, уперті.
Міцніє окорінок. Дай зіпертись
На тебе, думко! Буду воскресати
Звучанням крапель. То не дощ, а злива
У мене, спраглу, що напитись волить,
Проллється мною ж. Строфо, пий жадливо!
З рядка в рядок течу, як сію ниву,
Й сама брунькуюсь мріями поволі.
