Йду я дорогою життя,
Та лиш вперед іду.
Назад немає вороття.
В минуле не прийду.
Прийду в майбутнє те, яке
Будую я, мов дім,
Усе своє життя людське,
Щоб жити добре в нім.
В нім добре житиму, якщо
Я буду працювать
Як слід. Тоді ніхто й ніщо
Вже не посміє стать
У мене на шляху повік.
Якщо ж посміє, я
Його здолаю вже на вік,
Щоб доленька моя
Цвіла, мов гарнії квітки,
Всміхалася мені,
Щоб я на світі залюбки
Жив, в серця глибині
Впродовж всього свого життя,
Кожнісінькую мить
Його лиш світлі почуття
Тримав. Адже згорить,
Немов сірник, колись воно
Цілком і вже навік,
Бо, як і всім, мені дано
Одне. Я більш повік
Не матиму на світі цім
Життя, коли мине.
Смерть жоден з нас, людей, на нім
Усе ж не омине,
Коли вона в неждану мить,
Як промине наш вік,
Прийде й безжалісно приспить
На світі цім навік.
Євген Ковальчук, 13. 05. 2021
