Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Надія Тополя: казка про барвінок - ВІРШ

Колись у сиву давнину це сталось, Коли язичеським богам все поклонялось. Тоді в купальську ніч всі вірили роками, І красних легенів шукали тут ночами. Ночами квіти у лісах збирали, Вінки плели и на воду їх пускали . Купальська ніч - в ніи чари, загадковість. І таємничість діи і вірність і прозорість. Все бачить ніч, надію всім дає, Хто з Черемошу воду кохання п"є. Отак було и цієї ночі: Плели вінки дівчата опівночі. Хлопці юрбою коло них ходили, Слова кохання тихо говорили. Всі задивлялись на хлопчачу вроду, Вінки пускали в Черемоша воду. Лиш наимолодшої красуні Лади не було Серед дівчат. І сполошилося село. Всі кинулись шукати скрізь і всюди, Гукали и навпереими бігли люди. А Лада квіти чарівні збирала, З деревами у вальсі танцювала. Квіти приваблювали її красою, Вмивали личко ранньою росою. Вона вклонялась кожніи пелюстинці, Сміялась, граючись у павутинці. Не зогляділась, як у лісі заблукала, Сама самісінька із квітами стояла. Гукать подруг почала та дарма. Купальська ніч похожа на дива. Пісні співали незнаиомі їи пташки. Заводили танок дівчата - мавки. Розквітли квіти незвичаиної краси. Розкрили свої ніжні пелюстки. Голубизною вабили до себе, Змагаючись з чарівним синім небом. Лада цю ніжну квітоньку зірвала У свіи віночок ніжно уплітала. І сталось диво : сріблом засвітився, Віночок Лади аж розвеселився. Заплелись у вінок листочки зелененькі, Що килимом встелчли нашу земельку неньку. А вітерець їи ніжно шепотів Загадку чарів п"яти цих пелюстків. Перша пелюстка- то краса незнанна, Друга- то ніжність незрівнянна. Третя - незабутня і щоб завжди поруч. Четверта - злагода обіруч. П"ята - це вірність один одному і до кінця життя. До одинокості не має вороття. Між трав лісових вітерець вже приліг. І щастя бажав їм завжди і повік. На березі річки Лада опинилась ЧАрівнии віночок до серця тулила. Чи кидати ого в кришталевуводу, Чи собі залишити, зберегти свободу. Але тут підкрався легінь пречудовии. Заполонив душу, відібрало мову:- "Не візьме вінок твіи Черемоша річка, Бо до мого серця тягнеться ця квітка. Запізнилась,Ладо, ти вінок кидати І повинна ти мені иого дарувати." Не сказавши слово, вінок простягнула. І, як пташка злякана, до нього прильнула. Щедро пахли трави, світ в тумани линув. Впав вінок на землю, розсипався, згинув. А на иого місці розрісся стежками, Барвінок зелении з синіми очами. І моргали зорі оченятам впору. Розмовляли з небом, тягнулися вгору. Довго і щасливо Лада жила в парі. Про свята Купаила діткам повідали. Вчили, як любити квіти в УКраїні. П"ять засад життя подружнього закарбувать в родині. І відтоді на Купаила по усіх озерцях, Пливли віночки по воді , до милого серця.