Життя – це потяг, що летить крізь роки,
Де станції – долі, де дні – маяки.
Хтось входить із іскрою в погляді щирім,
Хтось вийде, лишивши лиш спогад у вирі.
Хтось поруч на мить – і розтане, як дим,
Хтось слід залишає в серці живим.
Одні, наче іскри, палають та гаснуть,
А інші крізь бурі тримають Вас вчасно.
Життя – як потяг, що мчить безупинно,
Летить між надіями швидко, невпинно.
На кожній зупинці – нові голоси,
Хтось входить із мріями, а хтось йде в нікуди.
Гуркочуть колеса, летять крізь літа,
Міняються друзі, місця і міста.
Та є ті, що поруч, оберігають серця,
Вони – це надія до самого кінця,!
Життя – мов потяг, що летить крізь світи,
Де кожна зупинка – це вибір мети.
Хтось входить із вірою, з іскрою мрій,
А хтось вже прощається, гасне у ній.
І хай час минає, мов станції знов,
Та головне – хто Вам дарує любов.
Хто Вас оберігає, дарує тепло,
Хто ніколи не зрадить й несе лиш добро!
