Розквітають знов персики й груші,
Свій рожевий халат вдягнув сад,
А десь в місті готуються душі,
Відлетіти на небо, у рай.
Не зіпсовані цим життям грішним,
Ним не зраджені, ніби, та все ж,
Лиш за мить стали діти вічними,
Щоб дивитись на світ вже з небес.
Завжди свято, чомусь, в лукавого,
Всюди слуг він тримає своїх…
Чом в брехню ти вдягаєшся правдо,
Й виправдовуєш знов людський гріх.
Чи солодкою буде ця паска,
Коли сліз, як весною дощу?
Промовляю вночі: Божа ласка,
Палю мовчки нову знов свічу.
Не країна, а ніби вже цвинтар,
Жити страшно, й померти тут теж,
І не лізе у рот хліба крихта,
Та й тримаємось ми всупереч.
Похоронимо…І відплатимо!
Стане явним російське зло все,
Всім горіти в пеклі вам заживо,
Хто прийшов у наш дім із мечем.
