Стаємо гірше звірів на землі,
Ні, не на волі - в клітці чи в полоні,
Тепер живемо в цім Армагедоні:
Було нам сумно в райському теплі.
Знов нищимо все на своїм шляху,
Хоч маємо де жити і що їсти,
Роси не помічаючи намиста,
Ми варті всі ще більшого жаху.
Це страх чи гріх, та звірі - краще нас,
Вони природі не приносять лиха,
І кожен живе скромно, навіть, тихо,
Не маючи нічого про запас.
В людській подобі нас створив Господь,
Він дав нам серце - світле, добре, чисте,
Ми ведемо ж як терористи:
Невже згубили людяності код?
Ми знову розпинаємо Христа:
Наш кожен гріх для Нього - нові рани,
І ллється кров знову за нас свята,
Куди ж прийдемо грішними стежками?
Все терпить Бог - сумне Його лице,
Всіх благ не оцінили тому й гинемо,
Страшніше звіра стала ти, людино,
Відповіси за все перед Творцем.
Галина Грицина.
