Які ж близькі ми, і які далекі...
Нестримно в душі стукає весна.
А дні, немов поранені лелеки,
Летять так важко й низько... бо війна.
Довкола стільки пролісків і цвіту,
Під синім небом ще й земна блакить.
Краси цієї досить на півсвіту,
А в Україні так вона болить.
Щоніч - тривога, вибухи, сирени,
Немає їм ні краю, ні кінця.
Цей сірий світ, що був колись зелений,
Стискає болем стомлені серця...
Спасибі, весно, що настала знову,
Даруєш щедро світло і тепло.
Щоб кожне серце з променем любові
В майбутнє віру ще раз віднайшло.
Дай Боже, сили цій весні зрадіти,
Садити квіти, сіяти поля.
Щоб знов сміялись безтурботно діти,
І вільним щастям дихала земля!
