У тебе очі волошкові ,
і у волоссі білий бантик,
заснув промінчик світанковий,
він,як і ти,є теж романтик...
Полегкість тіла незвичайна,
немов, ось-ось, злетить душа,
у небо сонячне, безкрайнє,
куплетом світлого вірша...
Промінчики слова напишуть,
і вийде дивний силует,
розвіє ранок сонну тишу,
він теж, ще від віків,поет....
Ще вчора писані печалі,
сьогодні пише про любов,
а завтра будуть нові далі,
і ранок, як молитослов....
Кожен вірш твій ,теж-молитва,
волошкова до небес, жага,
в щоденних цих ранкових битвах,
перемагається нудьга....
