Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Леся Геник: Смутки - ВІРШ

Не датися смуткам своїм голосним, непритишеним!
Цей березень знає про смутки найбільше, але
допоки уперто щось пишемо, пишемо, пишемо -
виходить так само уперто-уперто на зле.

Зривати розквітле богами колись недозволене,
тепер потолочене скніє, чекає кінців,
а наші писання зусюд залишаються кволими -
нечитані і не позбирані із манівців.

Надтріснуті шиби кричать навсібіч про столочене.
Та хто би їх слухав, коли час так швидко мина?
Здичілі і вихудлі душі вертаються з вотчини,
допоки найкращих бере на поруки війна.

Допоки слова залишаються вперто невчутими
і сиве письмо обезсилено стишує біль,
укотре собі присягаємо бути ще, бути ми,
на смутки неважачи ці - звідусіль...

1.04.25 р.

ID: 1036787
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.04.2025 16:51:54
© дата внесення змiн: 01.04.2025 17:01:12
автор: Леся Геник