Казлюка з Бармилятина
Ох вже ці мені сімейні човни та інші матримоніальні плавучі засоби... То летить, то првзе, то котиться під три чорти!
До РАГСУ запливаєш під червоними вітрилами. До психотерапевта - під пісню "This is the end".
І якщо вчасно не придумати спосіб для спільного подружнього кайфу (секс не рахується), можна й потонути, ні?
Ми з чоловіком - два затятих любителі доріг - от не дай поїсти, дай поїхати кудись разом автомобілем. І не настільки важливий пункт призначення, як сам процес: виїзд на світанку, траса, похрюкування задоволеного пса-француза, заправки "БДСМ" (я довго думала, що працівники мають бути у латексі і шипах, аж доки вірно не прочитала назву - "БРСМ"), "ойавінневкусить?" на випадкових зупинках ( про пса, не про чоловіка), швидкість, радіоджаз, задушевні розмови на будь-яку тему.
Чоловік за кермом, я поряд, французький бульдог впевнений, що вся затія лише заради нього.
А ще - назви міст, містечок і сіл, які можна прочитати вздовж дороги.
Які кумедні і ємкі назви трапляються - лиш бери, записуй і балдій од феєрверку асоціацій у розбурханій уяві: Почапи, Гамаліївка, Бітля, Погоня, Ноздрище... Поезія вздовж дороги!
Одного разу в одній із таких мандрівок трапився мені на очі вказівник, де красувалися два слова ось таким чином:
БАР
МИЛЯТИН
- В цьому БАРМИЛЯТИНІ просто самБогВелів відкрити бар "Милятин"! Зуб даю - там досі наливають коктейль "Голуба Лагуна" і "Тропіканка" з листочком петрушки - авторитетно припустила я.
- Як ти сказала? БАРМИЛЯТИН? - реготнув чоловік.
- Так і було написано - БАРМИЛЯТИН!
Гарно, правда?
- Так це два окремих села - Бар і Милятин!
- О ні, не край мого серденька (наспівую) - дай мені ще пожити у такій красивій ілюзії - в БАРМИЛЯТИНІ...
Чоловік сміється, машина летить, я нахиляюсь, щоб поцьомати його у бородату щоку... Аж тут зривається на всі чотири лапи наш ревнивий француз і заходиться гавкати. Ну бо цьомати можна тільки його, француза!
- ЯКА ЗЛЮКА! - жартома пищу я, відбиваючись од всюдисущого собачого язика.
- Хто-хто ти? КАЗЛЮКА?))
- Ще й яка!
КАЗЛЮКА З БАРМЕЛЯТИНА стала нашим потайним сімейним паролем, девізом і кодовими словами.
У всіх трапляються моменти, коли опускаються руки, і весь світ здається безнадійним збоєм у програмі. У мене також.
Тоді я набираю єдиний номер, який можу набрати безумовно завжди:
- Привіт. Я така КАЗЛЮКА сьогодні! ( Мені дуже погано, я не вигрібаю...)
- От прям з БАРМИЛЯТИНА? ( Я поряд)
- От прям... (хочу плакати)
- Я тебе дуже люблю!
Мій перший сімейний корабель виявився Титаніком, тонув довго і дуже болісно - уламки його в моєму серці назавжди.
Моєму другому човнику п'ять. Він не такий химерний, ошатний і величний. Зате надійний.
Пливемо)
#сторінкаспаленогощоденника
