Данилку десять. Він вже старший брат.
Пишається тим хлопчик років з п’ять,
Тож раз у раз сестричку він повчає.
І лиш одне йому надокучає:
Гуляти з нею – то така морока:
Весь час мала тріщить, немов сорока:
Чому? та як? – до всього діло є.
Ще іграшок, буває, не дає:
Йому потрібні інколи ляльки,
Аби було в «таксі» кого везти.
От і сьогодні має з нею разом
Гулять на вулиці (в батьків немає часу…)
Сидить Тетянка з лялькою на лаві
І чує: «Чур, моє!», «І я, чур, граю!» -
Й біжить до брата (старший, він розкаже!):
- А що то «чур»? Чом так, а не інакше?
- Іди собі! Чого ти заважаєш?
- Данилку, то виходить, ти не знаєш?
- Іди, кажу.
- Ну, що ж, піду до мами, -
Ледь чутно брату мовила Тетяна.
………………………………………….
А голос мами казочку плете.
Було, як світ постав, говорять, те.
Бог Чур угіддя людям роздавав.
- Чур, це мені! – тоді відповідав
Господар, ставив позначку-межу,
Аби ніхто кордон не перетнув.
Являвся Чур і в образі вогню,
Що мир беріг і спопеляв війну.
Це був могутній і шляхетний бог,
Бо рятував із Пекла він того,
Хто душу чисту, мов криштальну, мав.
Самого Чорнобога він лякав!
………………………………………..
- Спасибі, мамо! Хай Данилко знає:
Тепер мене той Чур вже захищає!
- Не поспішай із висновками, доню,
А краще разом грайтеся надворі,
Навчіться шануватись і прощати –
І завжди будете в житті опору мати.
Гарна легенда! Я чула колись, що Чур - це слов'янський дух, але чомусь думала, що негативний (мабуть, схопила інформацію з неправильного джерела)... Виявляється, ні. Дякую за цю історію!
це, мабуть, під впливом вислову "цур тобі, пек тобі". Чур та Пек між собою воювали, аж земля тряслася. йшлося, певно, про не зовсім чесну людину. дякую, Наталю, що не просто читаєте, а й наштовхуєте на роздуми