Колись покриють і твоє чоло
глибокими слідами сорок зим…
Побачать всі, що наче й не було
краси твоєї. Що покажеш всім?
Лахміття, рештки юної краси
на дні давно вже вицвілих очей?
Є сумнів, що як прийдуть ті часи,
звернутись зможеш якось до людей,
сказавши їм: «Всі діти ці — мої…
Моя минула юність в них живе,
і щастя, що я маю, — в цій сім'ї,
коріння — в ній, міцне та вікове…
Дарую дітям я свою любов,
вони — це я, моя в них плоть та кров…»
(березень 2017 р.)
