Наснилося мені на диво,
Нарцисів незвичайне поле,
Все ж з острахом дивлюся живо,
Душа там, поступово тоне.
Кричу їй, повернися...звісно,
Поглинула краса уміло,
Ой як же тут задушно й тісно,
І ніби сміх лунав із вітром.
Здалося затягнуло в пастку,
Та чую вдалині крик чайки,
Там річка протікає... знаю,
І радісні мої світанки.
А може це лишень легенди?
Поглянути, нарцис прегарний,
Яскраві незабутні весни,
Коли він розсипає барви...
Та тільки чарівлива осінь,
За руки лиш дбайливо візьме,
Покажуть всю важливість зорі,
Де справжні зачекались мрії.
