Переступаю знов межу,
Моїх уже прожитих років,
Роблю я в невідоме кроки
І пам'ять в серці бережу.
Як невідомість ця п'янить,
Ще моє серце тішить шлях,
Та все ж ціную кожну мить,
Де тиша храму в молитвах.
Ціную смак - життя вино,
Не оглядаючись, на біль,
Все розумію вже давно,
Минула в нас пора весіль.
Вже настає прощання час,
Каміння зібране до купи
Чи хтось колись згадає нас,
Можливо й ні. Так має бути.
Щоб не даремно час минув,
Приходили ж для чогось ми,
Хтось лиш би душу пам'янув,
Як на землі жили Людьми.
Галина Грицина.
