(за мотивами твору Г.Квітки-Основ'яненко «Шельменко-денщик»)
Шельменко-денщик
Воно все так… Та трішечки не так…
Щоб я коли збрехав? Побійтесь Бога!
На світі є такий брехун-мастак,
за будь-якого ліпший демагога.
Наприклад, цей вигадувач афер,
напавши, як розбійник, на сусіда,
кричав: «Рятуйте! Наш «есересер»
бажає зжерти лютий янкі-гнида!»
Або таке, пробекав якось спіч,
літаючи в брехливому безмежжі:
— Мій тезка, князь уславлений, — москвич,
в Криму «гуляв» не раз на узбережжі.
Сакральне місце це, моє воно!
Кіношному брехливому іуді
команду дав курочити кіно
у царському своєму голлівуді
про те, як в тих хохлів вселився біс,
як «ввічливий зелений чоловічок»
у рідну гавань начебто відніс
місцевих, вщент замучених, п'яничок.
Стогнали ці радянські «трударі»:
— Не в змозі вчити ми державну мову,
лякають нас ці укри-бунтарі,
ми мріємо про пенсію рубльову!
Хохлів доїти вже не вийде в нас,
грошима не засиплять нас, зарази!
Ще й янкі весь час лізуть на Донбас,
ми янкі боїмося як прокази!
Десь, в іншому куточку, наш брехун,
побачивши «свободи зневажання»,
зібрав нероб та ледарів табун,
розпалюючи в найманцях бажання
розжитися грабунком на війні.
Загнав на бійню ще й сказав: «Васали,
про те, що немісцеві, — ані-ні!
з копалень ви, а нині повтікали
від хунти, знемагаєте в борні,
як справжні та нескорені герої,
ви плачете та молитесь мені
чекаєте з «харчами» гумконвої…
Вже зовсім забрехався наш герой…
Бюджетна дірка вже прищем на носі.
Розгублений доволі наш ковбой
та все ж брехнею тішить всіх і досі:
— З грошима все в порядку, всім кажу:
заповнені грошима наші банки.
Як треба буде, швидко «настрижу»!
Броня міцна, могутні наші танки!
Ще маємо в загашнику отих
сибірських переселених китайців.
Як янкі поцікавляться, ми їх
за справжніх, наших видамо валдайців!
Мистецтво неприкритої брехні
не дуже вже й складне, хоч популярне.
Воно живе, воно завжди в ціні,
бо все в брехні прилизане та гарне.
Казки всі — це для йолопів-мирян,
вони не бачать сутність брехунову,
він — батечко, він — цар, месія, хан,
брехливому його повірять слову.
Якщо вже хтось і викриє брехню,
слухач її ковтати не облишить,
ковтає дурень всю цю маячню,
вона ж бо велич вигадану тішить.
Як я збрехну, то й що? Я ж солдафон!
Не трапиться у світі стрілянини.
Коли ж на троні бреше гегемон,
тріщать завжди, як слід, в холопів спини
і плаче не брехунчик, а простак…
Скажу тобі я, друже мій Ванюхо,
воно все так, та трішечки не так…
Вже час брехню відкинути, братухо…
---------------------------------------------
Шельменко-денщик
Оно всё так… Но трошечки не так…
Чтоб я когда сбрехал? Побойтесь Бога!
На свете есть такой брехать мастак —
любого фантазёра-демагога
не тужась перебрешет… Вот пример:
напавши, как разбойник, на соседа,
орёт: «Спасите! Наш «эсэсэсэр»
разгрызть желает янки-надоеда!»
Иль вот ещё: задвинул как-то спич,
мол, есть проблема в ближнем зарубежье,
мол, тёзка-князь — ни дать, ни взять москвич,
«гудеть» любил на крымском побережье…
Так стало быть, сакральное оно,
извольте-ка подать его на блюде!
Команду дал скорей сваять кино
в своём родном царёвом голливуде
о том, как «вдруг» в хохлов вселился бес,
как «вежливый зелёный человечек»,
спустившийся, наверное, с небес,
вернул домой замученных овечек,
на пляжах испахавшихся вконец,
замученных неведомою «мовой»,
бубнящих: «Царь наш, батюшка, отец,
мечтаем мы о пенсии рублёвой!
Хохлов доить уж больно нелегко,
упрямы, одичавшие заразы!
Хоть за морем те янки, далеко,
но их боимся больше, чем проказы!»
В другом углу соседском наш брехун
увидел вдруг «свободы ущемленье».
Собрал своих бездельников табун,
извечное разжёгши устремленье
разжиться грабежами на войне,
погнал на бойню, строго приказавши:
— Молчать, что вы — пришедшие извне,
вы — местные шахтёры! Убежавши
от янки и от хунты на восток,
вы плачете, спасенья ожидая,
и ждёте гумконвоевский паёк,
на батюшку-кормильца уповая…
Совсем уж забрехался наш герой,
абсурдней предыдущей ахинея.
Грозят ему бюджетною дырой,
но он всё так же брешет, не краснея:
— Казна у нас в порядке, всё путём —
полным-полны деньгами наши банки,
орала на мечи перекуём,
броня крепка и быстры наши танки!
В загашнике имеем, если что,
сибирских окопавшихся китайцев.
А если янки спросят: «Это кто?», —
за истинных их выдадим валдайцев!
Искусство беззастенчиво брехать
всегда в цене, всегда залог успеха.
Брехун — мастак историю писать,
писаки-правдорубы — не помеха.
Пока на свете есть холоп-болван,
внимающий рассказу брехунову,
он — батюшка-кормилец, царь и хан,
брехливому его поверят слову.
И даже если что сбрехнул не так,
уверен — не бывать ему в ответе,
глотает чушь Иванушка-дурак —
ну как же без брехни прожить на свете?
Коль я сбрехну, ну что ж, я солдафон.
Вреда на грош от мелкого плутины.
Коль брешет венценосный гегемон,
трещат всегда потом холопьи спины
и плачет не врунишка, а простак…
Скажу я вам, рязанские ванюши:
оно всё так, да трошечки не так,
не слушайте брехню, развесив уши…
(березень 2017 р.)
