Надвечір сутінки лягають,
Несуть нежадану вологу,
Щораз бажання досягають,
Росу встеляють, прохолоду.
Густа імла, з білим відтінком,
Довкола із сердечним сумом,
Веде розмову із барвінком,
Мене ж пронизує, мов струмом.
Горю в сум’ятті, я не хочу,
Вуалі сірі, не до душі,
Вважаю рано, не на часі,
До того ж раптом й рясні дощі.
Отямся осене, сивина,
Не прикрашає мої коси,
Для тебе мабуть не дивина,
Що серце молодості просить.
Най місяць краще заворожить,
З мигтінням щедрих, ясних зірок,
Красу осінню не тривожить,
І я упевнено зроблю крок.
Ревнивець, сяє перламутром,
Хоч він зігріє до забуття,
Немовби теплим, ніжним хутром,
Спроможний прийняти почуття,
Тож дні бентежать у зневір’ї,
Хоч він порушить одинокість.
І ніби пісні солов’їні,
Вітрець навіє й нічний спокій...
Дитям сповиє в казковий сон.
07.10.25 р
