Стихли пахощі літа між осені ніжних туманів,
Відійшли аромати до сховків небесних вершин.
Розчинились у шлейфі, парчевої тиші, прощанні,
Кольори запаливши вогнем в діадемах жоржин.
Чаші, повні росою, видзвонюють осені ватру,
Розливають у душі жарин золотий супокій,
Поспішають зігріти, теплом оксамитовим, мантру –
Серце майстра, що чує жоржинову пісню надій.
А він тихо візьметься за струни й напише полотна,
І звучатимуть вічні мелодії стиглих корон
На життєвих пелюстках. Їх вигріє муза спекотна
Зістрибнувши до світу на теплий осінній перон.
Жоржини...
Жоржини...
Жоржинами, майстре, радій
Жоржини...
Жоржини...
Жоржини – це квіти надій...
Марія Дребіт (Голодрига)
07.10.2025 Португалія
малюнок авторки із використанням ші
