У морі слів я потопаю.
Навколо мене лиш слова.
І у собі я теж їх маю.
Преповна ними голова.
Щоденно їх я уживаю
І чую їх також щодня.
Я разом з ними здобуваю
Про світ навколишній знання.
Все, що є в нім, обо’язково
Іще з прадавнішніх часів
В нас називає певне слово.
Є в кожній мові безліч слів.
Так-так. Тих слів і не злічити,
Хай скільки б ти їх не лічив.
І кожне з них потрібно вчити.
З них деякі уже ти вчив,
Вже знаєш, бо їх уживаєш
У повсякденному житті,
Як робиш і відпочиваєш,
У миті прóсті й непрості.
Їх стільки, мов зірок на небі.
А уживаємо їх ми
Усі при кожній тій потребі,
Що є, бо ж є ми всі людьми.
Ми виражаємо всі ними
Впродовж всього свого життя,
Його простими і складними
Йдучи стежками, почуття
Й думки, які в нас виникають
Як відповідь на те усе,
(Нехай якими не бувають),
Що світ цей у собі несе.
Не можемо ми їх торкнути
Рукми так, як і почуть,
Промовити і зміст збагнути,
Який вони в собі несуть.
Якщо ж зміст невідомий слова.
Його словник повість нам всім.
В нім зафіксована є мова
Кожнісінька на світі цім.
Хоч кожна мова, звісно, має
Свої слова і їхню суть,
Яка їх наче розкриває.
Її усі слова несуть
В собі, адже без неї слово
Не є ним. Певен, кожен зна
Це в цьому світі пречудово.
Далеко це не новина.
Слова складаються із літер.
У кожнім слові є вони.
Їх здмухати не здатен вітер
Із будь-якої сторони,
Бо в слові літери – наначе
Фортеці камені міцні
Та непорушнії, одначе,
Додати варто тут мені,
Ті літери лиш, що формують
Лексичний слова певний зміст.
Вони його немов будують,
Як будівельники сіл, міст
Хати, будинки… Кожне слово –
Країни житель. А ім’я
Її – це мова, що чудово
Ти, він, вона, а також я
Повинні вчити повсякчасно,
Впродовж всього свого життя,
Щоб виражали ми прекрасно
Свої думки та почуття,
А також все, що в світі цьому
Існує, називали ми,
Бо народилися на ньому
У певний час всі ми людьми.
Євген Ковальчук, 11. 10. 2021
