Я - вигадка, міф, напівкровка.
Я той, хто надією марить.
Сталева пуста мишоловка
І час, що безжалісно старить.
Я плутаю дні і хвилини
Я слів розбавляю палітру.
Святий і водночас невпинний,
Що вічно женеться за вітром.
Я - ніжність, якій відказали,
Що вперто чекає на дотик.
Я - тиша безлюдної зали,
Де досі відлунює “Хто ти?”
Я звично до втрати байдужий,
Вигнанець із пекла і раю.
Я той, котрий віддано служить
От тільки кому - не згадаю.
Я крига холодного трону.
Я правда, що завжди огидна.
Пиха, що воліє корону.
Реальність, що зрячим не видна.
Я долю продав і свободу
Тому - наче бранець у вежі.
Тому - наче страж біля входу,
Тому я і сам собі межі.
Я пристрасть що в серці вирує.
Погибельний погляд Горгони,
Що з легкістю вічність дарує
І знищує звичні кордони.
Що мало би вбити - не вбило.
Проте, відізвалось душею.
Струсивши свій пеплос від пилу
Навпроти стає Галатея.
Я думав - не вирватись з бою.
Я думав, що серце закрите.
Проте, відтепер ми з тобою
Закрили борги, Афродіто.
