я - аномалія створена в наслідок злиття свідомостей сотень людей мого роду. кожен із моїх предків, залишив слід у моєму розумі. я підвішений у найвищій точці мого генеалогічного дерева, і вище мене висітимуть тільки діти моїх двоюрідних братів і сестри. бо я не матиму дітей, я не бажаю вчиняти жорстокість передачі моєї свідомості безвинному розуму немовляти. а також не бажаю вчиняти жорстокість до самого себе - відбираючи уламки свободи та звалюючи на свої плечі відповідальність за іншу людину, коли я не можу самостійно дбати про самого себе.
я бачу себе не як один цільний організм: я - десяток створених персонажів і порожній автор що їх створив. і кожен із них містить власні вади та інший відтінок сміху. у далекі землі веде їхня путь, із гілки на гілку вниз стовбуром дерева, із космічної темряви відчутності атмосфери, ближче і ближче до ґрунту. але ґрунту вони ніколи не досягнуть, бо сутність людської істоти якою б аномальною вона не була – нескінченна, щоб не казали антропологи, я вірю визначенню доби романтизму. бо я так бачу, бо я не бачу меж себе, бо я витікаю із власної оболонки, заповнюю увесь простір собою, проникаю під шкіру іншим, таким чином зриваючи її зі скелета. але я не бачу болю у виразі їхнього обличчя, можливо вони як тіла грибів мріють доєднатися до багатоакрової системи міцелію.
це певно егоїстично, враховуючи те як я без дозволу вдираюся у чужі оболонки, але в мене ніхто не має дозволу прорости. я відрізаю ці паростки із безпрецедентною жорстокістю. моє сакральне печерне місто має залишитись незаселеним.
