Найважчі дороги земного життя,
Топтав не ногами, пройшов я душею,
І все, що помітив, знайшов на шляхах,
Це стало скарбами у серці музею.
Музею, де двері закриті для тих,
Бруднить хто взуттям його чисту підлогу,
Хто прагне туди занести чужий гріх…
Але я не дам це зробити нікому.
Мої тільки правила…Мій лиш музей,
Нехай накопичився в ньому непотріб,
Мої це дрібниці, предмет кожен цей,
Ніколи не піде в сміття чи на обмін.
Допоки живу, я в ньому господар…
Допоки є пам’ять, весь час пам’ятаю,
Хто душу співзвучну мені на вівтар,
Поклав милосердно, а хто був лиш скраю.
Без докорів сумніву нам не дійти,
Туди, де кінчаються наші дороги,
Але, якщо з Богом я й досі на Ти,
Мене зрозуміє Він навіть без мови.
