Де ж та дівчинка ,красунечка кароока,
що ловила вільний вітер в дорозі?
В енергії тіла цвів рум'янець на щоках,
на мотоциклі,твій виклик тривозі...
Що ніжно обіймала увесь обрій очами,
швидкості й любові напившись до денця,
юністю граючись поміж плинними днями,
посеред веселощів власного серця...
Поволі у дзеркалі кудись ми зникаємо,
і гасне в очах романтика подиву,
все вже побачено, багато ми знаємо,
старість тривожиться власного подиху...
В одному житті ми буваємо сусідами,
бабуся і дівчинка, тіла одного,
затуманює очі пам'ять полудами:
дорога і вітер, і більше нічого...
