Залишитись з cобою наодинці,
Не дихати, не рухатись, не жить...
Чи може варто геть усе забути,
Тебе й себе на волю відпустить?
Бо серце рветься між бажаннями й стражданням,
Між світлом спогадів і тінями жалю.
Чиєсь тепло стискає наші руки,
А я в собі розгублено стою.
Кохання — це і дар, і кара долі,
Це тихий рай і водночас — печаль.
Якщо ж я відпущу тебе сьогодні,
Чи не зустрінемось ми знову. Інша даль?
Між нами прірва — вічна і безкрая,
У ній і пристрасть, і жорстокий страх.
Тебе люблю та ніби помираю,
Та знов воскресаю в своїх снах.
Чи варто нам тримати це мовчання,
Чи розірвати серце навпіл враз?
Бо іноді лиш втрата — то спасіння,
А іноді й розлука — другий шанс.
