Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: oreol: Фізра. - ВІРШ

Як любо восени та на фізру ходити. Ласкає сонечко напівоголені тіла, літає павутиння в повітрі, ніби в казці. Учні не спішать. Вовочка теж. Він помітив, що в сусідньому саду зріють яблука. Тому не втрачав даремно час, взяв яблуню та й обрусив, помічник. Обурений сусід позбирав ці яблука в пакет та й розлючений поніс їх до школи, де бігала юрба в спортивник шортах, йому так захотілось випустити з себе пар, сказати: -Доїдайте й те що залишилось ненаситні. Але коли він ступив на майданчик , до нього чемного привіталаь молода учителька. Зніяковівши, він зміг лише вимовити одне слово: -Пригощайтесь. Вона все зрозуміла. Діти вишукувалисьтим часом в шеренгу. Розрахувались на перший, другий, щоб перші номера зробили два кроки вперед. Вона, як завжди, окреслила план занять: Спочатку хлопчики розминаються, а дівчатка біжать три кружки, потім дівчатка проводять на лавочці гімнастичні вправи, а хлопчики біжать шість кругів. Вовочка: -А ви, арія Іванівно? -А я - не дівчинка, Володимире, для вас у мене індивідульні заняття після уроків - навести порядок у садку і продовжити дружні стосунки з он тим, симпатичним мужчиною. *Всі як опеньки в лісі* Осінь. Школа. Уроки. Все як завжди. І час кажуть той же - старовинний годинник весить на стіні і двічі на добу показує вірний час. І діти як діти, веселі, гомонять, не можуть висидіти ці сорок пять жахливих хвилин, під наглядом цих всевидящих чотирьох очей. І наука ця якась прадавня й нікому не потрібна. От вони й вирішили, полеглити свою незавидну участь: -Пані вчителько, а можна ми перекусимо, нам зранку ніхто вдома й чаю не налив. Вчителька и то добра душа чи вирішила час потягнути, боя к кажуть солдат спить служба іде, дозволила їм пять хвилин, попити кофе на щось на зуб покласти, а ксласти скажу вам там було, що від їжі потфелики аж репали, про що про що а про це батьки подбали. Ото вони перекусили й знову проявляють ініціативу, а можна при навчанні використовувати технічні засоби навчання -ШІ? -Звичайно, любі, чому б і ні. З цього часу і у учнів і у вчителів життя наладилось - одні відмінники, одному директору головна біль - де стільки золота викопати на таку кількіість золотих медалей.