Чекати потяг восени,
На самоті, у справжній тиші,
Не думати про віщі сни,
В яких стаєш ти розумніший.
Подумати, ще треба час,
Розставити пріоритети,
Та час летить – і це для нас
Єдиний шанс: скоріш вирішуй!
Бо потяг мчить у далину,
Не зупиняючись ні миті,
І хто упустить цю весну –
Залишиться один у світі.
Тож роби крок і не барись,
Лови свій шанс без зволікання,
Бо втрачене не повернеш,
Та в серці ще живе кохання!
