Ніч уже минає. Днина настає.
Із-за небокраю сонечко встає.
Сонце наповняє світлом все навкруг,
Світ ним обіймає так, неначе друг.
Сонце золотеє день новий віта.
Пишно все довкола мене розквіта.
Навіть хай і осінь вже до нас прийшла,
Та пора ще літня зовсім не пішла.
Ввічлива бо осінь, літо не жене.
Осінь з літом дружить. Радує мене
Цим вона. Радію я, немов маля,
А разом зі мною – і моя земля –
Рідна Україна, батьківський мій край –
Поле, ліс і гори, і зелений гай…
Небеса блакитні. Хмар на них нема.
Сонце жовтолице край мій обійма
Променями міцно, мов товариш, друг.
Я дивлюсь навколо. Гарно так навкруг.
Відвести не можу погляд від краси.
Чую я пташині в небі голоси.
Це вони співають і радіють теж.
Радості немає цій ніяких меж.
Душу, серце повнять світлі почуття.
В мить цю відчуваю я свого життя
Смак такий солодкий, що й не передать.
Щастям називають стан цей, та назвать
Люди в світі можуть все, та слід додать,
Що є те, що словом ввік не передать,
А лиш відчувати можна диво те,
Що в душі, неначе диво-квіт, цвіте.
Євген Ковальчук, 30. 09. 2021
