Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Береза: Наші землетруси - ВІРШ

У ніч, де слово — ключ до Ваших снів, зійшло мовчання, як шовкова хвиля. Воно торкнулось — не вустами, ні, а тінню думки, що вогонь зросила. Ви йшли крізь світ, неначе крізь пургу, де кожен крок — як дотик до спокуси. І місяць, мов мисливець на жагу, прицілом міряв наші землетруси. Я так любила смуток Ваш і сміх, і кожне слово — одкровення раю. І дотик Ваш — неначе перший гріх, що восени так розквіту бажає. Як палко падав оксамит одеж… Як Ваше серце тріпотіло дужче. Нас поєднали тисячі мереж, неначе на землі немає кращих. І байдуже, що час на всі боки сріблясті нитки в скроні уплітає. Нам погляду б — на відстані руки, бо свій свого й в зіницях упізнає. Бо тіло — храм, де кожен нерв — струна, Подудніє. Смеркається. Світає. Ви — не миттєвість, Ви є глибина, що в поцілунку вічність відкриває. © Ольга Береза