Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олекса Терен: СТРАХ - ВІРШ

-Чи не страшно, діду, вам? -А чо сє бояти?! - Ну та як. Ви вже старі, Вже час сє збирати. Вже роки летєт згори Й тра фінішувати. - Нє, не страшно. Щось ти ска́жу І на цеглі ти докажу, Що то значеннє немає Скілко тут сє шкандиба́є, Скілько вже зробив єс кроків Й скілько пролетіло ро́ків. Бо то сенсу ніц немає, Коли цегла пролітає Чи якийсь другий трафунок, Й єнчий часу вже рахунок. - Та хіба цегла літа́є?! -Так. Й таке в життю буває. Всяко є і не збагнесє Звідки тото всьо бересє. Я так лиш примі́ром кажу І до цегли суть прив'яжу. Вот дивисє, ми з тобов Йдем вночи з роботи, Відробили свою зміну, Вже нема гризоти. Звізди світєт. Місєць гріє. Десь пес заснув в буді Й траба статисє тогди Вот такому цуді. Летит цегла десь з-за хмар І валит нє просто в твар. Вот був дід і вже нема, Вот така прийшла сума́. Й що поробиш, так сє стало Скажут, що років немало Дідо ту пожив і руки зложив. Ну, а що як цегла та Прилетит до тебе? І таку молоду душу Бог возьме до себе. Де тоди твої роки́? І причім тут мо́ї? Й то на скілько хто здоптов Вже сандали сво́ї. - Хіба може таке бути?! - Всьо в життю буває. Ще раз кажу, се примір Й най Бог відвертає. Я до того ти веду, Що страху́ не маю Від того, що так давно Тутка пробуваю. Жити траба каждим днем, А буде, що бУде, На сім Світі віки-вічні Ніхто не пробуде. Не рахуй свої роки́, Бо то марне діло, Викинь дурне з голови Й по життю йди сміло. 21.09.2025 р.