Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Краплі лотосового меду - ВІРШ

«'S tric mi sealltainn o'n chnòc a's àirde Dh'fheuch am faicinnse fear a bhàta An tig thu'n diùigh neo'n tig thu màireach 'S mur tig thu idir gur truagh a tà' mi…» (Sìne NicFhionnlaigh) Осіння новела, Що написана на поверхні озера (А хтось називав його дзеркалом), Слова, Що виводили не бузиновим чорнилом, А жовтим листям, що падало На сіру ртуть спокою, Повість про народ човнів, яку Хотілось забути, але не виходило, Хотілось закреслити, але було марно, Хотілось зневажити (хоч трохи), Але де там, Хотілось закреслити, але несила. Лишається тільки наспівувати Солону пісню чашника-зброєносця Торкаючись мідних струн кото* І мріяти про тихе мовчання Уважного пастуха Сонце. Окраєць вересневої пустки – Ним ласували вигнанці круки, Що жили під годинником ратуші Мертвого міста писарів, А нині над озером вічної тиші, А нині на сухому дереві відчуження Пророчать про щось лиховісне Своєю мовою крику – Пронизливою, як заперечення Буття нашого неохайного. Народ човнів** Мені нагадує чапель-рибалок, Що перекреслюють поему Неба Крилами – сірими як саме життя, Відвертими, як довершення Холодного цвітіння латаття***. Примітки: * - чому кото? Тому, що за вікном осінь, а кото – це направду осінній інструмент, сумний наче холодний вітер. Ірландські píobán чи fidheall надто веселі інструменти для цієї пори і часу… ** - Fear a' Bháta – хто ж іще… *** - лотоси в наших сумних краях не цвітуть. Може тому ми і не вміємо забувати. Нічого. Тому латаття – і мед з цих водяних лілій, який назбирали бджоли озер…