Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: СУВІЙ - ВІРШ

І. Сувій минулого здається сивим — бо горнеться з такої далечі і давнини, де — прозирни, і згущуються в домоткане полотно — тумани, чи звурджуються, наче молоко, вони… тумани Кліо, історії ретельна господиня, через плече розпустить і відбілює в Дніпрі минувшини далекої сувої: для всіх однакові але й — для кожного свої. Зображення подій із давнини наносить Час на форму друкарської машини — дзеркально-навпаки: циліндр-форма довкола осі власної летить шалено, але на місці обертається чимдуж — історії народів і окремих душ — їхні відбитки і карбунки наносить на відбілені сувої мов трафаретні візерунки. І з кожним обертом циліндра-форми повторюємо нескінченно ми — чи нами?.. — сюжети-штампи, наче взірці шаблонні друкуються ізнов і знову на історичнім сивім полотні. …взірці туманні… ІІ. …Сумуючи, за тим, що влітку, гончар взяв пензля-щіточку і на вологому горшку намалював — без господарської потреби — а так, лиш для краси — намалював на ще вологій глині — квітку… намалював листки, завиті виноградні вусики, сонця і місяця круги, меандри і мережки — як символічні вічності дороги, якісь віночки, зірочки — і засміялись, і засіяли радістю його горшки і глеки… Зробилося на миснику, в холодному кутку, красиво й весело – як влітку… у садку ІІІ. А як розвеснилось — із півночі і сходу, з-поза боліт і хащ на рідні землі посунули ватаги — страшних і диких андрофагів: напали підло уночі, як і щоразу, як і сьогодні, дикі і голодні, як зграї вовчі. Вогонь і дим, кров і руїни — такі сліди щоразу зоставляють ординці-людоїди. …В кутках, де сяяли на мисниках розписані горшки — лиш черепи, лиш черепки. З-за хащ і з-за боліт приходило наге, сказати б — рафіноване, відбірне, страшніше за звірине — зло: і зло, наге й немите, не хотіло, щоб в нього краще, чим у інших, щось було, і щоб воно заможніше жило, ні, зло нестримно прагло, щоб в інших радості в домівках і світла у зіницях — води в криницях — не було, щоб сонце не світило, і щоб нічого не цвіло, і не родило, і не росло — тому воно все нищило й топтало, вбивало-мучило… Бо навіть квітку, намальовану на глині, зло ненавиді-ло. …і знов прийшло… ІV. Такі шаблонні, трафаретні, на історичнім сивім полотні трипільські наші візерунки — повторювані і понині. ...стоси-сувої... …На порозі гончарні зруйнованої стою і думаю: «Це́ нам — за глечик з квіткою?..» За те, що молимося Богу і Красі? подорожуємо з пігментом і ангобом у Часі і у безмежнім символічнім Космосі?.. 14.09.2025