Шалений вітер розгулявся нині,
Торкнувся зошита, аркуш здіймає,
Мабуть він прагне, щось викласти днині,
Зненацька спогад, душу обіймає.
Їй краще в тиші, а не в буревії,
Як річка плесом, пірне в надвечір’я,
Коли туман, приліг травам на вії,
І ніч із зорями спліта сузір’я.
Здаля минуле нагадало мрії,
Кохання-солод і уста медові,
Було бажання не втратить надії,
Пізнати щастя в ніжності й любові.
Лиш місяць бачив, всі слова страждання,
Бліднів уповні, сердився напевно,
Може втішав, рожеві сподівання,
Не вартий він, то ж не ятри сердечко.
Пожовклий аркуш, від сльозин пекучих,
Таїна в ньому, під покровом ночі,
Та, як позбутись спогадів болючих,
Коли і днина, про все знати хоче.
Під ранок зовсім, вгомонився вітер,
Закривши зошит, а з ним і сумління,
Ніч вкрала сон та веселковий бісер,
Лишила вкотре в росянім сплетінні…
Мабуть хотіла, заспокоїть душу.
05.09.25 р
Незвичайно гарний душевний вірш! Шановна п.Ніно вітаю Вас з Днем народження!Ви добра, мудра ,сильна жінка яка прикрашає собою цей світ!
Натхнення Вам і міцного здоров'я, хай Бог благословляє Вас і веде по життю!
