Ти — тиша мого серця і весна,
Що ніжно квітне в буднях сіротливих.
У погляді — душі жива глибина,
А в усмішці — усіх бажань пориви.
Ти — дотик світла, що долає ніч,
І спалах зір, що падає крізь вії.
З тобою кожна мить — неначе віч,
Де втрачу розум і себе — та мрії.
Ти — пелюстка, що торкає сни,
Тривога, щастя, ніжність, сподівання...
Я лиш тебе шукав крізь всі весни,
У поглядах, у паузах мовчання.
