Багато світів, що сплітаються у один,
Запущений вже зворотній відлік годин.
Багато доріг, котрими ти можеш піти,
Та справжніх людей не просто встигнуть знайти.
Коли ти впадеш, як підніжку поставив друг,
Коли ти розбитий, як скло, і руїни навкруг,
Коли ти втомився й зостався один у пітьмі —
За дорого знову бува запалити надії вогні.
По чому ті душі, що продані були за гріш?
Де друзі тепер, що обіцянку змінили на ніж?
Де клятви, що оптом продали у лихваря
І лагідно відвели до жертовного вівтаря?
Хтось серце розіб’є й під ребра холодний стилет,
І в шторм не протягне тобі рятувальний жилет.
А хтось підійме тебе і понесе на руках,
І плату не візьме за пройдений разом шлях.
Обрати складно бува між різних доріг,
Та помилятися в виборі — то не гріх.
Запрошуй у душу й впускай у життя
Лиш тих, хто на вході знімає взуття.
