Коли зупиняється час, і прірва в думках,
Коли між рукою і скронею вже пістолет,
А поряд нікого, і погляд твій — до мурах,
І жадібно п'єш останній ковток сигарет.
А ще відчуваєш шкірою погляд людей
І рани від слів, що пронизують до кісток.
Та згадуєш тих, хто не зрікся своїх ідей,
Не зрадив братів, не втратив вільних думок.
За тебе друг душу заклав нещодавно в ломбард
І тілом своїм борги усі заплатив.
У пам'яті врізались ті останні слова:
«Для доні привіт передай, і виживи», — щоб сказав.
Ти знаєш, скільки зараз розбитих дзеркал,
В яких відображений вже не той, ким ти був,
А той, хто ховав невинних дітей у підвал,
І той, хто зі смертю щодня засинає впритул.
2025
