Ти, певно, хотіла би інше ім'я
І колір очей не кармінний — блавáтний
Хотіла би чути: "Це справді вона?"
І рухатись вгору, по естакаді.
Хотіла би бачити барви (не всі)
Відтінків десяток достатньо для того
Аби розуміти — де світло, де тінь
І нащо ось ця серпантúнна дорога.
Щоденник писала б щоденно й детально
Бо саме деталі вирішують все
Не мала би записи ті за прощання
Скоріше за стиль емоційних есе.
Не чула би власного "я" — в хрипах й криках
Не мала би сотні причин, щоб втекти
Подалі
За обрій
До інших світанків
Де є тільки небо, багаття і ти.
Любила б не тільки зелений та чорний
Любила би білий, червоний та беж
І кава б не бýла замінником крові
ОбІймами б пáхло кохання
Не плед...
Не знала би ритму, окрім ритму вальсу
(хіба що бачату б вивчала для себе)
Казала би вперто: "Ні, Марс далеко
Я все ж таки пані, туманність Венери"...
Ти, певно, хотіла би змін та й на краще
Поняття ж "хорошого" в кожного різне
Для тебе табу називатися майстер
Для когось табу увесь час на колінах.
Міняються карти, країни, епохи
Міняються стáлі, стабільні канони...
А може ти все таки лúшишся вдома?
З нервовим ім'ям і стабільним безсонням?
