В місті Н, на вулиці З, лише у трьох жіночок були кішки в домі, більше ніхто на цілій вулиці їх терпіти не міг, навіть на запах не виносив.
Ще поки маленькі, пухнасті, погладять, діток приведуть як у зоопарк подивитись на цю красу, а в домівку - ні, ні.
Одну жіночку звали Аня, другу Галя, а третя - Світлана, щоб не збрехати - була ще й Любов, та та з вигодою, вибрала ту, що щурів ловила, її й приманила і тепер у них з нею взаємовигідне кохання, ну прямо як у людей.
Та розповідь не про це.
А про любов до тварин.
Світлана усіх кішок, які не є на вулиці любить, до себе в дім несе, діти у неї до них охочі, але діти як діти, з цими награються, мов іграшкою і їм нову подавай, так простіше ніж іграшкових кошенят купувати і всі різні, кумедні такі.
У Галі їх три, пихтить біля них, а у Ані аж цілих пять - мама-героїня.
Та от сталась оказія, у Ані дві будівлі, в одній вона живе, в тій, що новенька, а у старенькій, ще дореволюційній - ці кішки, от вона місяців три їх годувала, та так годувала, що й не помітила, що там аж трійко котенят, але на диво людям, їй на радість - кошенята та її кота то схожі, а на кішок ні, от вона й по подружкам та на кішк зирить.
Прийшла да Галинки та й каже:
-Ой, подружко, твоя кішка таке мені наробила, ой таке, що й сказати соромно.
-Ну, давай - колися.
- Та привела вона кошенят, а у мене ж своїх уже ціла ферма.
-А чому ти вирішила, що то моя їх привела?
-Вони на твою схожі.
От Галя пішла до своїх перевернула їх, сосочків не знайшла - кошенят звісно у них немає.
- То певно Свєтині.
Ідуть вони разом до Світлани, люди навколо шушукаються, у височка крутять, глязують з цих прихильниць тварин.
-Не мала баб клопоту кішок завела, хі-хі, ха-ха.
-Світлано, Світланко, йди но до нас, твоя приблуда кошенят у Ані привела.
-Мої у мене у домі, а то Анені.
-Ах, ти така-сяка, твоя кішка, твої котенята, а ти он яка.
-А ви, що принесли перший внесок, будете мені на котенят еліменти платити?
*У нас про людей дбають*
Хочте вірте, хочте ні, та таке було.
В країні У, в місті Х, є люди, як би вам сказати, одним словом - непотрібні.
Ні на фронт їх не візьмуть, ні на роботу, не сказати, щоб руки у них криві, а запашок ще той, прокопчені, ліниві-приліниві, ну такі, як оті кляті москалі.
Дим окурків їм миліший за все, крім запаху сприртного та ви певно й самі бачили таких.
От жили вони, жили, не тужили, по три, а то й по чотири пачки цигарок в день курили.
Та оказія - дім пустий, все уже пропили, друзів нема, уже пиріжки з горохом давно з'їли, понюхали ті пляшечки, які ж колись та вина та оковиту.. ой.. як же та пили, а пиво, ото пиво було, всім десантам десант і ця не від світу цього, дивкувата застивша ухмилка так і застивала до ранку на обличчі.
А от зранку - то пекло і лишенько їм, бо немає чим похмилитися, одеколон ще позавторік виглигали, спирт, той що технічний уже теж випито, заправлено акваріум було всім, що рука тримала, рибка, що в ньому плавала та малюсінька кілька і та не витримала крепості цього розчину, а от їм всеодно, такі здорові були, ох, скількох зелених зміїв вони за своє життя уже здолали, пальців не вистачить порахувати.
Та лишенько війна.
Й на фронт не беруть - туди не доповзуть, та й самі вони з ліжк не сповзуть, можуть лише отак пальчиком по сенсору проводити, дивитись у цей туман та блукати в інших розових цих реаліях, та ще нажати кнопку виклику й звати на порятунок всіх по списку, хтось да змилується.
Уже сусіди не те, що від доброти душевної, що жива ж істота та з голоду помре, а ще не дай Боже, засмердиться, жураться та думають, як позбутись оцих добродіїв.
Один і каже:
- А давайте їх в домпристарілих віддамо.
Інший відповідає:
-Та ви що, у нього дві ноги, дві руки і ще й голова, хоч і дурна та не відрізані ж, не відірвано їх від тіла, як би таких туди брали, то певно усі б туди вже переїхали б.
-Щоб попасти у дом пристарілих слід бути без ноги. ( хтось певно мудрий зауважив)
-Та хто ж на це погодиться?
-Багато уже погодились.
Чоловік на годину
Повертається солдат з фронту, ну як звичайно -
з букетом та без попередження, а тут..
назустріч йому.. з його квартири, в його кімнатних тапочках пре амбал з мусорним відром.
Пропустив його повз себе та до дружини:
-Що ти собі думаєш, я Батьківщину захищаю, кров проливаю.. ех ти й махнув рукою.
-Дорогенький, а як ти собі думав, твою дитину хто буде в школу возити, мусор, хто за тебе буде виносити?
-Ото він повернеться, то й заплати йому за це.
На носу выборы
-Виктор Иванович, вы у нас самый грамотный, начитанный, подкованный у всех отношениях, за кого нам голос отдать,-
спрашивают простые люди у своего головы.
-Ваш голос - запомните самый важный, отдайте его достойному.
А тут паренёк из города свои пять копеек вставляет:
-Голосуй, не голосуй, всё равно получишь ..., шайбу, шайбу. Пять лет тому иду говорит я на выборы с верой в Васечкина, знаю его с детства - мужик слова, скажет как отрежет, у всех прохожих спрашиваю за кого вы проголосовали, за Васечкина отвечают, кто как не он. Думаю, раз все проголовали за Весечкина жизнь наладится, наконец то заживём как люди.
А утром объявляют по телевидению - Победил в таком то таком избирательном округе Петров.
- Васечкин, Петров, голосуйте за шутов, всё будет как было зато я над вами посмеюсь,-
поддаёт жару дед Прокоп.
- А как за них голосовать то, если и те и другие из той же кодлы и все как один прикормлены Рукастым, естным олигархом.
-Говорю же, по чести, по совести голосуйте, кто больше даст - того и избирайте.
-Даст синицу, упустим же журавля.
-Вот и правильное решение, есть такой, Журавль, он крайний в избирательном списке.
Ми будемо теперича жити по новому
Ви певно цю історію не раз уже чули, а коли у вас очі самі закриваються, вкривайтесь одіяльцем, обіймайте кожен свою подушечку і солодко засинайте, а то прочитавши до кінця - упісяїтесь, який тоді уже той сон.
А історія банальна аж до сміху, затерта як мої оці туфельки ще довоєнного зразку.
А було це так:
Піздно ввечері повертається чоловік з роботи додому, слава Богу чортів не зустрів, тих що завжди у нього щось хочуть запитати на дорозі.
Відчиняє у спальню дверця і ... багровіє,
його дуже, ну дуже дорога дружина якомуь незнайому мужчині молодому, літ тридцяти, робить і що ви думали... таки так - мінет.
Якщо хтось з тих ще часів совка не знає, що це таке погугліть, дізнаєтесь щось нове, але воно вам певно уже не світить.
Так от кулаки у нього аж чешуться, але жінка швидко не лише оділась, але й зорієнтувалась.
Одним словом пішла в атаку першою:
- Повідомляю вас обох - ми з сьогоднішнього дня - шведськ сімя, тому вислухавши мої установи міцно обійміться й поцілуйтесь в губи.
Чоловік вилупив зеньки і аж сплюнув, представивши цю картину.
А вона продовжувала, пильно дивлячись йому в очі :
-Якщо хтось із вас не усвідомлює, що після війни ми всі житиемо по новому, а не так як в тому анекдоті про те як чоловік застукав жінку з коханцем, а вона кричала :
-Іване, лише не в морду, лише не в морду, зараз це називається рукоприкладством й карається відсиланням, ну самі знаєте куди - на передок.
Отож до чого я веду, я була як вам обом відомо три роки в ЄС і ми будемо перймати їхній досвід - жити дружньо, однією дружньою сім'єю, а тим, хто не зрозумів чи туго доходить до кого нагадую - одн дзвіночок в ЦВКі ви уже там, а я отримаю на вас гробові і поїду в нову шведську сімю, там мене радо приймуть як свою.
Ой, втомилась я з вами.
Отак чоловік опинився на фронті, навчила його жінка Батьківщину любити, коханець став побратимом, забрали ж обох, а жінка як біженка і по сей день живе в ЄС, українок там радушньо приймають завжди.
Такого вы еще не слышали.
Сижу в парке у алейки
на рогу я, на скамейке.
Рядом спор, рядом гам.
Вынул гаджет из ушей,
что б послушать малышей.
-Клянусь моими самими щедрыми и богатыми родителями,
что завтра я приеду и покатим в ресторан та моей новой тачке.
- Клянусь своей красотой, завтра вон та киса переспит со мной, -
отвечает ему другой.
* еще не встречал таких поколений молодых парней, что бы они клялись своей красотой, зацепило.
