Читаючи свої вірші з 2015-го року і раніше, я чітко усвідомлюю, що любов я наче випрошувала... просила себе обійняти, який сюр! На сьогоднішній день 2025-го року я розумію абсолютно інше - любов аж ніяк не вимолюють:
так тепло-тепло і так ніжно
мене до себе притули.
любити хочу, знаєш, вічно
і пронести це крізь віки.
так світло-світло і приємно
чому мене не обіймаєш?
а я надіюсь на взаємно,
чому мене не помічаєш?
так міцно-міцно і душевно
обійми - цінність як і час.
життя - це іспит недаремний,
здається, ти не бачиш нас.
так добре-добре і так цінно
когось любити в сум і сміх.
я думала, що це нетлінно,
та не тримав ти рук моїх.
06/05/2015, 20:44, c. Настасів Тернопільського району.
