А нас вбивають поодинці,
Від страху, підло з під поли,
За те, що ми лиш українці,
Що стали ними. Що були.
Вони вбивають нас зі страху,
За те, що Нація ми, не раби,
Століттями йдемо на плаху,
Все ж залишаємось людьми.
Не поклоняємось в покорі
Ми нашим вбивцям і катам
І мовчки, переживши горе,
Живі на заздрість ворогам.
Не вирвуть нашого коріння,
В міцності віри наша жертва,
Вони не знають, ми - насіння,
Ми проростемо після смерті.
Галина Грицина.
