Сльози застигли на півдорозі,
Вони втомилися капати вниз...
Присмак нелюбові — в кожній прозі,
Кличе душа: "Повернись".
Мої очі — скляне синє море,
Світ просить знову: "Грай!"
Люди, спиніть свої ігри,
Я прошепочу: "Прощавай!"
Час з гіркотою змішався,
Ми не такі, як колись.
Той, хто в любові не знався,
Падає, падає вниз.
Я зачиняю двері в тишу,
Там, де не чути слів і людей...
Знаєш, я більше не можу, не пишу,
Спустошена... до нулів та ідей.
