А соняшники квітнуть зі сльозами,
Бо пам’ятають серпень, як палав.
Із юними застиглими очами,
Із криком Мамо, листя обламав.
Як кулі цвіт жовтавий розірвали
І мед кривавий слід лишив землі.
До неба душі хлопців відлітали,
У ключ зібравшись, ніби журавлі.
А соняшники квітнуть зі сльозами,
Зхиляють голови свої в журбі.
В день пам’яті за сестрами й братами,
Шепочучи нам їхні позивні.
29.08.25р. Олександр Степан.
добре є! прекрасний вірш!