Усе тут здається простим і знайомим,
у сутінках світить яскраво дисплей...
Вчепившись за час між роботою й домом,
мовчу зупинившись навпроти дверей.
Сплітаю в думках ланцюжки нісенітниць,
під ніс буркочу щось, заплутана й зла,
на завтра даю собі кілька обітниць.
Але чи не зраджу себе? Хто ж там зна...
Ще буду сварити свою алергію
і квіти, які не так гарно цвітуть.
Я досі всього іще не розумію,
та вірю, що зараз так треба, мабуть.
