Ходило сонце босе по росі,
бо пити промінці його просили.
Та ще й скупатись промені ясні
у ясних, чистих росах захотіли.
Із бджілками тут гралися вони,
в барвистих квітах. Весело сміялись.
З хлоп’ятами ловили карасів,
на хвилях легко-легко так гойдались.
Збирало сонце яблука в саду,
пололо моркву… Жарко сонцю стало.
Із хмаркою полило поле й гай,
в ній райдугою ніжною заграло.
Щоб пити було вдоволь тут усім,
старається ще й ніченька покірна.
Під ранок розсипає роси скрізь,
ця кароока зоряна царівна.
Якщо побачити захочеш ти,
як буде сонце роси знов збирати,
чи райдугою поміж хмар цвісти -
навчися зранку сонце зустрічати.
Тоді відкриється перед тобою світ
і барвами новими він заграє.
Щасливий, хто цінує цю красу
й усе навколо себе помічає.
Дякуючи Сонцю! 
