Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Людмила Коломоєць: Невже ж то правда, що кохання вічне… - ВІРШ

Невже ж то правда, що кохання вічне І не згасає в полум’ї зневір! І те, що уродилось пересічним, І те, що лине горлицею в бір? Хіба його дощі не поливають? Вітри не крутять, сонце не пече? Хіба ворони гнізда не звивають І сови не кричать в тиші ночей? Чому ні вигнання, ні час, ні грати Не в змозі його стерти чи убить? Ой, як багато з нього можна брати, Ще більше подарує кожна мить. Летить по світу у піснях крилатих, — Легендами покрилось не одне, — Ніщо його не може подолати, Таке тендітне і таке міцне. 15. 05.1994 ©Коломоєць Людмила Петрівна